ТИГРИ
Перша підозра, що це тигри, з’явилася в мене колись ополудні, коли в кімнаті було повно сонця. Дивлячись на плями й смуги, що рухалися навколо, я не міг позбутися відчуття, що під соняшними плямами щонайменше з десяток тигрів і всі вони гасають через стільці й тапчани, нехтуючи пристойним поводженням. Я, звичайно, не можу твердити, що тоді саме я їх помітив. Ні. Просто я відчув, що навколо мене якось не так, хоч я зразу й не зміг би пояснити, чому не так. Справа в тому, що я не спостережливий, і тому щойно коли вони стали щодня товктися в моєму помешканні, мало не звалюючи мене з ніг, особливо коли я носив щось у руках і не мав змоги дивитися собі під ноги, я почав приглядатися до того, що раніше вважав за соняшні плями. Тепер мені, звичайно, ясно, що якби я був спостережливий, я напевно й раніше зауважив би, як не раз в найгустіший дощ у мене в помешканні аж мигтіло від соняшних плям і смуг, і почав би думати, чи не ховаються, бува, за соняшними плямами тигри, які чомусь облюбили моє помешкання, хоч я й не міг уявити, звідкіля вони могли до мене потрапити, якщо вони не мешкали в меблях, чи за карнизом попід стінами. Ймовірно я так до кінця свого життя їх і не зауважив би, якби мене колись не розсердили сусіди, які почали допитуватися, що це, мовляв, у мене в помешканні час від часу так гасає, хоч у мене ніколи не бувало жодних відвідувачів та і я сам завжди ходив удома в м’яких хатніх черевиках, щоб не турбувати сусідів. Я сам не любив, коли мене турбують, і тому мав повне розуміння до інших, але така несправедливість мене глибоко образила. Я собі не дозволяв у помешканні навіть голосно чхнути, щоб н, е потурбувати когось за стіною, а вони не посоромилися запевняти, що в моєму помешканні щось гасає. Звичайно, я відповів їм, що при теперішньому будуванні домів і взагалі більших споруд акустика в будівлях за браком відповідного будівельного матеріялу переміщена, і тому ті, що1 живуть піді мною, чують не мене, як їм здається, а моїх сусідів, у яких велика родина, але сам я не заспокоївся. Я почав пильніше приглядатися до того, що вважав досі за соняшні плями. І хоч як мені не хотілося на це погодитись, я так не терплю жодних ускладнень, після деяких вагань я мусів прийти до висновку, що це напевно таки тигри. Тоді я вирішив, що коли це тигри, то їх треба й годувати, хоч вони й незаконно потрапили до мене. Не міг же я занехаяти будь-яке сотворіння, навіть якщо тигри й заважали в помешканні. Адже вони напевно були голодні, і не виключено також, що я саме тому їх так довго не помічав, що вони без їжі надмір схудли, хоча, чуючи, як вони гасають, таке твердження й не мало багато переконливости. Але я вирішив їх годувати. Спочатку я, правда, дещо побоювався, що коли я призвичаю звірів до їжі, їх важко буде відучити, а тигри виростають досить великі й сильні, а що моїм обов’язком було ними піклуватися, коли вони вже облюбили моє помешкання, то я вигріб із пам’яті спогад, як мене в дитинстві водили в цирк, і тоді мені спало на думку, що тигрів можна також приборкувати. Я, щоправда, не знав, як це робиться, але відомо, що не святі горшки ліплять. Що після цього сталося, я вже не в змозі передати словами. Я можу зрадити тільки одне: я їжджу на тигрі.
Конец ознакомительного фрагмента.