БАШТАН
У мене за вікном баштан. Він кількаповерховий, з динями й кавунами, але там ростуть і м’ясорубки. Ці м’ясорубки, здається, конденсатори тиші, хоч точного їх призначення я не знаю. Люди, що ходять внизу по цементному подвір’ї, баштану не помічають. Навіть я сам, коли спускаюся вниз і знизу дивлюся вгору, не завжди його зауважую. Тому я досі вагаюся, чи його тільки увечорі приносить вітром з півдня, чи вдень баштан просто набирає барви повітря, і його важко помітити. Бо те, що він міниться хамелеоном, це мені давно впало в око.
Баштан за моїм вікном цілий рік. Правда, коли я відчиняю двері, то його протягом заносить і в кімнату, і тоді він висить над лямпою або біля полиць з книгами, але я все таки звик, що він у мене за вікном. Так мені зручніше. Бо я люблю порядок, а коли я ножем пробую кавуни, то багато соку тече по підлозі, і тоді важко дихати. А я люблю дихати. Я цілими годинами можу лежати й дихати, зосереджено вбираючи ландшафти в легені, бо я світ сприймаю через легені.
Я тримаю баштан зразу ж за вікном, так що мені не треба навіть виходити на балькон або вихилятися з вікна, щоб його дістати. Зрештою, баштан знає мої руки, і вистачає мені простягнути ножа, як він сам напливає мені на пальці. Я одним рухом леза розтинаю кавун і виймаю середину. Я ходжу босий по кімнаті, поїдаючи кавун за кавуном, а сусіди за стінами бігають з квартири в квартиру, сповіщаючи один одному, що я знову почав ходити. Вони не знають, що від кавунів я важчаю, і мої кроки втрачають певність. І що тоді з м’ясорубок мені чути тоненьку музику.